Україна переживає найглибшу демографічну кризу в своїй сучасній історії: чисельність населення на підконтрольних уряду територіях скоротилася приблизно до 28,5 мільйона осіб, а кількість померлих у 3,5 раза перевищує кількість новонароджених. Поєднання повномасштабної війни, масштабної міграції та стрімкого старіння нації ставить під загрозу майбутнє відновлення економіки та ринку праці країни.

Чи правда, що на одне народження припадає три смерті?

Ця інформація не просто відповідає дійсності — у 2026 році ситуація стала ще критичнішою. За даними Міністерства юстиції та аналітичної платформи Опендатабот, якщо у 2022–2025 роках смертність перевищувала народжуваність утричі, то у першому півріччі 2026 року розрив зріс до 3,5–4 разів:

• Критичне падіння народжуваності. За перші шість місяців 2026 року в Україні народилося лише 73 292 дитини. Це на 16% менше, ніж за аналогічний період 2025 року, і майже вдвічі менше за довоєнні показники 2021 року. Коефіцієнт фертильності впав нижче позначки 1,0 дитини на жінку (за норми простого відтворення поколінь у 2,1).

• Висока смертність. За перше півріччя 2026 року зафіксовано 259 853 смерті. Найгірша ситуація у прифронтових регіонах: на Донеччині на одного новонародженого припадає 19 померлих, на Херсонщині — 14, а на Харківщині, Сумщині та Чернігівщині — 6.

Скільки людей виїхало і чи планують вони повертатися?

За оцінками Управління Верховного комісара ООН у справах біженців та українських демографів, за кордоном через війну перебувають близько 5,7–6,4 мільйона українців. Крім того, відтік населення триває: лише за перші шість місяців 2026 року кількість виїздів громадян з України перевищила кількість повернень більш ніж на 244 тисячі осіб.

Дослідження соціологів Rating Group та компанії Gradus Research свідчать, що з кожним роком війни бажання повернутися слабшає, оскільки люди адаптуються за кордоном:

• Загальні настрої. Повернутися додому планують трохи більше половини біженців (близько 51–53%), проте конкретні плани зробити це найближчим часом мають лише 3–8% опитаних. Більшість відкладає рішення до повного завершення бойових дій.

• Зростання частки тих, хто залишається. Навіть за умови завершення війни на прийнятних для України умовах, близько 26–31% мігрантів уже не планують повертатися (у 2025 році таких було лише 13%). Ще близько чверті респондентів не визначилися зі своїм майбутнім.

• Головні умови повернення. Вирішальним фактором для 71% українців є гарантована безпека та стабільність. Серед інших важливих чинників — економічний розвиток країни (36%), наявність роботи з гідною оплатою (26%) та відновлення соціальної інфраструктури.

Прогнози: чи може Україна суттєво втратити населення?

Демографи попереджають, що втрата значної частини населення вже стала реальністю, а без системних змін скорочення триватиме навіть після настання миру.

За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2030 року чисельність населення може впасти до 24–32 мільйонів осіб (залежно від того, скільки біженців повернеться додому). Довгостроковий прогноз до 2050 року ще песимістичніший: якщо тенденції не зміняться, в Україні проживатиме близько 25 мільйонів людей — удвічі менше, ніж на момент здобуття незалежності у 1991 році (тоді було 52 млн). Головний виклик — не лише загальна цифра, а й критичне старіння населення та дефіцит робочих рук, який уже зараз оцінюється у 2,5 мільйона працівників.

Світовий досвід: які країни стикалися з подібним і як знайшли вихід?

Історія знає кілька прикладів країн, які пережили катастрофічні демографічні втрати через війни, депортації чи економічні потрясіння, але змогли стабілізувати ситуацію:

• Ізраїль (репатріація та культ сім'ї). Країна, створена після Голокосту в умовах постійних воєн, зробила ставку на дві речі: активне залучення діаспори (програми репатріації та адаптації) і потужну державну підтримку багатодітних сімей. Сьогодні Ізраїль має найвищий рівень народжуваності серед розвинених країн світу (близько 2,9 дитини на жінку).

• Німеччина та Польща (трудова міграція та соціальні інвестиції). Після Другої світової війни Західна Німеччина зіткнулася з гострим дефіцитом чоловіків працездатного віку. Виходом стало залучення іноземних працівників (програми «гастарбайтерів» із Туреччини, Італії та Греції), що забезпечило «німецьке економічне диво». Польща в 2010-х роках зупинила демографічний спад завдяки масштабній програмі фінансової допомоги на дітей («Сім'я 500+», нині «800+») та відкриттю ринку праці для мігрантів зі Східної Європи.

• Південна Корея та Ірландія (інвестиції в людський капітал). Після Корейської війни (1950–1953) країна була зруйнована, а населення виснажене. Сеул зробив ставку на тотальну освіту, технології та залучення жінок до економіки. Ірландія, яка століттями втрачала населення через еміграцію (після Великого голоду чисельність скоротилася вдвічі), у 1990-х знизила податки для міжнародних корпорацій, створила високооплачувані робочі місця і перетворилася з країни-донора мігрантів на центр тяжіння для фахівців з усього світу.

Для України вихід із демографічної кризи вимагатиме поєднання всіх цих інструментів: створення безпечних умов для повернення власних громадян, масштабного будівництва доступного житла, розвитку мережі дитячих садків (щоб матері могли працювати) та виваженої політики залучення іноземних працівників для повоєнної відбудови.