Вказана «РЕФОРМА» оцінена уповноваженою комісією Верховної Ради та Уряду у 2010році та нагороджена відповідним дипломом. На сьогодення, викладені положення мають актуальність. Вношу до публікації  на сайт, з метою подальшого вдосконалення «Реформи ЖКГ» та обговорення громади м. Горлівки. Після обговорення пропоную направити звернення  всім політичним силам до Верховної Ради щодо вдосконалення діючого законодавства у сфері ЖКГ.

На сьогоднішній час, утримання  житлово-комунального господарства Україні здійснюється  підприємствами з комунальною, з приватною та змішаною формою власності. Тому виникають багато суперечностей в роботі між підприємствами різної форми власності. Існують на законодавчому рівні  протиріччя між пострадянським Житловим кодексом та діючими на сьогоднішній час Законами України та постановами уряду. Чергова тарифікація житлово-комунального господарства тільки обурює громаду України. Існуючий напрямок на капіталізацію житлово-комунального господарства, привело до погіршення ситуації у цієї галузі, а у подальшому приведе  до повного  його знищення та постійному зросту тарифів на житлово-комунальні послуги.  Існуюча заборона втручання органів самоврядування у господарську діяльність підприємств з приватною формою власності в сфері вироблення та надання житлово-комунальних послуг унеможливлює здійснення ефективного контролю за їх діяльністю та своєчасного реагування на скарги споживачів.

Тому, Я, Крупко І.М.- юрист за фахом, з  досвідом прокурорського нагляду за виконанням законодавства України та досвідом 7 років в галузі житлово-комунального господарства пропоную  на обговорення громади «Реформу в житлово-комунальному господарстві України», програму щодо поліпшення стану житлово-комунального господарства  в Україні у цілому.
Ця програма спрямована на  легалізацію житлово-комунального господарства, яка передбачає вихід зі скрутного становища без сторонньої допомоги (дотацій, інвестицій тощо) та передбачає упорядкування існуючого законодавства у належний напрямок.

Легалізація житлово-комунального господарства передбачає фінансову відкритість діяльності підприємств, що виробляють та  надають житлово-комунальні послуги, перед громадою та місцевими органами влади.

Громада України очікує реальних послуг та роботи підприємств для громади, що задіяні в сфері ЖКГ. Сьогодні громада тільки здійснює оплату за віртуальні, обіцяні послуги.

І. Повернення підприємств до комунальною форми власності. Легалізація фінансової, господарської діяльності підприємств , різних форм власності, які  здійснюють виробництво та надання житлово-комунальних послуг.

Ганебна податкова політика 2010 року зруйнувала житлово-комунальну галузь у загалі. Всі підприємства з комунальною формою власності перейшли з єдиного податку на ПДВ, тому кошти у розмірі 20% йшли до державного бюджету, а не на ремонти житлового фонду громад.

З вводу Податкового кодексу України комунальні підприємства, на територіях, яких зараз працюють підприємства з приватною формою знову можуть повернутися на ринок надання житлово-комунальних послуг з єдиним податком.

А саме, органи самоврядування повинно розірвати договірні відносини с існуючими ПП (приватними підприємствами) у межах діючого законодавства (у добровільному або в судовому порядку) та створити КП (комунальні підприємства).

Комунальні підприємства повинні бути з обмеженням їх у розпорядженні коштами (дані необхідно відобразити в Статутах  комунальних підприємств та при  держреєстрації їх у встановлених формах, для банківських операцій).

Потім створити керуючу компанію. Коштами громадян буде розпоряджатися Керуюча компанія, яка буде контролювати дебіторську  й кредиторську заборгованість комунальних підприємств. Комунальні підприємства будуть щотижня свою роботу планувати, під їхні плани будуть виділятися кошти. Керуюча компанія підлегла виконкому й у такий спосіб буде поліпшена  система контролю по вертикалі. Буде тоді з кого запитати й  буде об'єктивна інформація з кожної ділянки й дому.

Ця система передбачає не тільки контроль над  коштами, що надходять від громадян, але й за видатком коштів.  Залишаються  кошти громадян на місцях, створюються по ділянках накопичувальні фонди.

По друге, згідно вимогам Господарського кодексу місцеві ради повинні визначити відсоток відрахування до місцевого бюджету (до Фонду капітального ремонту та реконструкції житлового фонду) з якого будуть фінансувати капітальні ремонти житлового фонду громади.

Альтернативний шлях.

Приватні підприємства на території України працюють у сфері надання житлово-комунальних послуг за принципом: «Що не заборонено то дозволено», хоча нормативної бази про дозвіл їх праці у вказаній сфері не має. Є тільки єдиний Закон «Про приватизацію житлового фонду» де вказано, що обслуговування таких будинків повинно бути підприємства з комунальною формою власності.

Легалізація фінансової, господарської діяльності підприємств, різних форм власності, які здійснюють виробництво та надання житлово-комунальних послуг повинна розповсюджується на вже працюючі підприємства з приватною формою власності на комунальні підприємства, які створені  органами місцевого самоврядування ця легалізація не розповсюджується, у зв’язку здійснення фінансового контролю  через департаменти (департаменти) виконавчих органів влади   вже здійснюється, але не належним чином.

1. Перший крок - необхідно на законодавчому рівні визнати приватні підприємства, які виробляють, надають  житлово-комунальні послуги та обслуговують житлові фонди  органів місцевого самоврядування – підприємствами з обмеженим прибутком (внести зміни в Господарський кодекс України з визначенням що прибуток у сфері ЖКГ - є тільки рентабельність, яка затверджена органами місцевого самоврядування в тарифі, також внести зміни в Закони України «Про житлово-комунальні послуги», «Про благоустрій населених пунктів», «Про теплопостачання», «Про питну воду та водопостачання»). Контроль за фінансовою діяльністю підприємств з обмеженим прибутком покласти на виконавчі органи місцевого самоврядування (внести доповнення до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”) тобто на департаменти ЖКГ при місцевих радах (ввести в новій редакції Положення “Про департаменти ЖКГ”).

Встановити  на рівні тільки Законів України  «Про житлово-комунальні послуги», «Про благоустрій населених пунктів», «Про теплопостачання», «Про питну воду та водопостачання» граничний відсоток рентабельності, який можливо вносити в тарифи,  тобто в економічно обґрунтовані витрати на виробництво житлово-комунальних послуг підприємствами в сфері житлово-комунальних господарства. Також встановити, що  підприємства з обмеженим прибутком можуть самостійно  розпоряджатися тільки, наприклад 10%, від надходжень від населення (на рівні затвердженого органами місцевого самоврядування тарифу), решта коштів повинна спрямовуватися на надання житлово-комунальних послуг  та обслуговування й ремонт   комунальних мереж, житлових фондів.

За перевищення розпорядження нормативами прибутку або його умисне приховування  повинна бути введена кримінальна відповідальність (внести доповнення до Кримінального кодексу України та  зміни до Законів України «Про контрольно-ревізійну службу» та  « Про Державну податкову службу»).

Таким чином, через проведену легалізацію фінансової, господарської діяльності   підприємств , різних форм власності поліпшиться  стан житлово-комунального господарства. Кошти, які  надходять від населення будуть спрямовані за цільовим призначенням: на надання та поліпшення якості послуг, ремонт мереж та будинків.

Висновок: кошти населення будуть захищені державою. Якщо цей крок не зробити, то кошти від населення, за звичаєм, будуть приховуватися у кишенях власників підприємств. Також постійно з року в рік, такі підприємства будуть необґрунтовано безконтрольно показувати свої витрати, що відобразиться на тарифах населення  та компенсації з місцевих, державного бюджетів.

2. Другий крок може бути наступним або альтернативним першому – створення спільних підприємств.

У профільних Законах України відобразити про необхідність на місцях створити спільні підприємства, засновниками, яких будуть тільки місцеві ради та підприємства, з приватною формою власністю з контрольним пакетом акцій у органів самоврядування.
На сьогоднішній час,  деякі приватні підприємства орендують мережі, які належать міським радам та здійснюють господарську діяльність на свій розсуд без контролю громади.

Враховуючи вартість мереж - контрольний пакет повинен бути належати місцевим радам. (необхідні зміни до Господарського кодексу України, Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, «Про теплопостачання» про недопущення  в сфері теплопостачання підприємств без пріоритетній  долі органів місцевого самоврядування).

Висновок: Цей крок є радикальним та примусовим з точки зору приватних підприємств, але прибуток та витрати підприємств будуть підконтрольними державі з метою захисту коштів населення та своєчасної оплати  держави за енергоносій, як газ.

3. Третій крок (завершальний та можливий при умові тільки впливу держави на господарську діяльність при виконані 1 та 2 кроку), спрямований на об’єднання платежів за комунальні послуги населення на єдиний позабюджетний   рахунок місцевих рад, що приведе до припинення розкрадання коштів  та посилення фінансового контролю контрольно-ревізійних управлінь  на місцях також приведе до посилення контролю за розподілом коштів між комунальними та спільними підприємствами, які спрямовані на поліпшення  житлового фонду, його утримання та ремонту, що не суперечить  п.. 29 ст. 26 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», але  потребує доповнення до вказаного Закону України. Концентрація коштів у місцевому бюджеті дозволяє вирішити глобальні питання  в сфері ЖКГ, підвішує дисциплінованість директорів комунальних підприємств, дає можливість об’єднувати комунальні підприємства та виключити нецільові  витрати.

Висновок: Підвищиться відповідальність місцевих рад перед громадою за витрачені кошти, які направлені на ремонт та поновлення житлового фонду також підвищиться оплата за енергоносії, які використовуються для обслуговування житлового фонду.

ІІ.  Реформа у сфері постачання комунальних енергоносіїв.

Враховуючи досвід стосунків між виробниками теплової енергії (особливо підприємства  приватної форми власності) та комунальними підприємствами, які є згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями послуг, встановлені недосконалі взаємовідносини,  які спрямовані з боку теплопостачальних підприємств на укладення договорів на кабальних умовах для комунальних підприємств, у тому числі для місцевих бюджетів.

На період опалювального періоду укладаються договори про умови надання послуги з централізованого опалення між теплопостачальними підприємствами та комунальними підприємствами, які обслуговують житловий фонд місцевих рад згідно вимогам п.1 Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Застосування вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги»  у сфері теплопостачання не є доцільним тому , що комунальні підприємства не готові до таких стосунків. Виробники теплової енергії постачають тепло до  вводів, тобто до теплових камер. Від вводів до радіатора споживача постачанням тепла займаються комунальні підприємства, що є порушенням  Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Згідно ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виробник має право вимагати своєчасної і в повному обсязі оплати наданих послуг від виконавців.

Таким чином, виробники теплової енергії вимагають від комунальних підприємств 100% оплати, але ці кошти неймовірно зібрати у повному обсязі, що породжує додаткове фінансування за рахунок місцевого бюджету чи за рахунок інших джерел комунальних підприємств (заробітна плата, квартплата інші). Комунальні підприємства не готові, на сьогоднішній час,  до таких відносин з виробниками теплової енергії та виконувати роботи в цьому напрямку тому, що мають потребу в приведенні до норм штатного розкладу (бухгалтер, абонентська служба, кур'єри, юрист, акредитовані техніки), які вже є у виробників теплової енергії.

Ця норма Закону України породжує також необґрунтоване збільшення тарифу для населення по квартплаті.

Необхідно  укладати договори  на опалювальний сезон  за Законом України “Про теплопостачання”, який необхідно змінити та врахувати, що теплова енергія є товаром, а не послугою. Також в Законі України «Про теплопостачання» нарешті необхідно вирішити, що виробник теплопостачальної енергії він є також виконавцем або співвиконавцем разом з підприємством, які утримують житловий фонд (далі ЖЕКі) цієї послуги.

Теплопостачальні підприємства відповідають за якість транспортування теплової енергії до споживача тобто точкою передачі цього товару повинен бути радіатор споживача.  Підприємства, які утримують житловий фонд (ЖЕКі) вони тільки відповідають згідно Постанови Кабінету Міністрів України від20.05.2009 № 529 за стан внутрішньобудинкових мереж. Споживача тепла не інтересують відносини між ЖЕКом та теплопостачальним підприємством, його інтересує якість тепла в квартирі. А у разі неякісного опалення в квартирі споживача, за звичаєм підприємства тільки звинувачують  у цьому друг  друга.

Цей крок буде справедливим до споживача тому, що він платить за  якість тепла в квартирі від виробника. Закон України “Про житлово-комунальні послуги” припускає завуальовану схему для споживачів  з питань звернення їх стосовно якості теплової енергії тому, що комунальні підприємства укладають  договори зі споживачами на надання житлово-комунальних послуг  згідно типового договору затвердженого Постановою КМУ України № 630 від 21.07.2005.

Постанова Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року  «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 1268 від 31.10.2007 № 933 від 03.09.2009) підлягає  перегляду, тому що суперечить постанові КМУ № 529 від 20.05.2009, а саме цією постановою ЖЕКі становляться співтранспортувальниками  теплової енергії, на що потрібна ліцензія.

Виключно всі аварійні ситуації виникають через якість транспортування теплової енергії від котелень до радіаторів споживачів. ЖЕКі не можуть в тепловій камері контролювати якість теплового носія (його прозорість, тиск, температуру, складові частини). Весь бруд, який несе в собі теплоносій з котелень й мереж теплопостачальних підприємств осідає в радіаторах та внутрішніх мережах будинків, які вже належать згідно договору ЖЕКам. Це становище не є справедливим до ЖЕКів та споживачів тому, що за чистку бруду, який заніс теплопостачальник повинно платити ЖЕК.

ЖЕКі повинні бути  задіяні в сфері теплопостачання, як підрядні організації з обслуговування внутрішньобудинкових  мереж  (підготовка  до опалювального сезону внутрішньобудинкових  мереж,  їх аварійний та поточний ремонт) за кошти теплопостачальних підприємств, тобто куди населення здійснює платежі за надання їм тепла, як за товар.

Пропозиція: Необхідно прийняти Закон України «Про комунальні енергоносії», де газ, воду, електроенергію та тепло визнати як товар, який споживає населення.

Скасувати п.1 Прикінцевих положень Закону України “Про житлово-комунальні послуги” в частині «Договори про надання житлово-комунальних послуг, укладені до набрання чинності цим Законом, мають бути приведені у відповідність із ним до 1 січня 2006 року. Договори, що не приведені у відповідність із цим Законом у зазначений строк, втрачають чинність».

Скасувати  п.1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»  роз’яснення комунальних послуг терміни «централізоване постачання холодної  та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення».  Скасувати постанову КМУ №630 від 21.07.2005р., розробити  нові типові договори на надання комунальних енергоносіїв між виробниками-постачальниками-споживачами.

На сьогоднішній час, типових договорів між виробником та виконавцем  послуг з теплопостачання, водопостачання та водовідведення в яких повинно відображено розмежування відповідальності за стан трубопроводів та балансова приналежність загальнобудинкових засобів обліку (теплової енергії та води). На сьогоднішній день, тепло-водопостачальні підприємства намагаються передати балансову приналежність вказаних лічильників до ЖЕКів, але це становище не є справедливим, тому що ЖЕК не є посередником продажу товару згідно Постанові КМУ № 529 від 20.05.2009.  На сьогоднішній час, виходить така кумедна ситуація коли населення повинно йти на ринок зі своїми приладами звіщення, а продавці  за прилавками стоять без такових.

У п.25 постанови КМУ № 630 від 21.07.2005  вказано, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється, але забули вказати в постанові – яке ж підприємство (теплопостачальна, ЖЕК) має право звернутися до суду з позовом на відновлення централізованого теплопостачання.

Закон України «Про теплопостачання» передбачає вибір громади джерел опалення, але постанова КМУ № 630 цей вибір скасовує. До внесення змін до вказаної постанови про заборону відключення від тепломереж існував порядок про влаштування населенням автономних обігрювачів. На сьогоднішній час, не є справедливим до іншої частині населення, які визначились встановити автономні обігрювачі.

У ч.2 п. 11 постанови КМУ № 630 від 21.07.2005  вказано, що за наявності витоків із загальнобудинкової мережі споживачі, які не мають квартирних засобів обліку, оплачують послуги з холодного, гарячого водопостачання та водовідведення за встановленими нормативами (нормами) за місяць, у якому ці витоки виявлено. Але ця вимога Кабінету Міністру України  суперечить постанові КМУ №529 від 20.05.2009 про те що, ЖЕКі відповідають за стан внутрішньобудинкових мереж.  На підставі цієї вимоги Кабінет Міністрів допустив безпідставне нарахування населенню за воду, яка знаходиться у підвалах, а не в квартирах.

ІІІ. Реформа у сфері обслуговування  та утримання житлових фондів місцевих рад.

Необхідно об’єднати терміни п.2 «послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» з п.3 «послуги з департаменти будинком, спорудою або групою будинків» ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» тому, що з’являються на ринку комунальних послуг  організації (на приклад: служби єдиного замовника, або єдині розрахункові центри), які не надають комунальні послуги, а тільки дублюють  ЖЕКів з питань контролю за платежами населення, що приводить до необґрунтованого навантаження до тарифів (витрати на утримання  вказаних організацій) для населення  та нецільового використання платежів населення за надання житлово-комунальних послуг.
На підставі викладеного потребують спрощення ст.ст. 24, 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Тому, що створюються підприємства паразити тільки зуправління  або балансоутримування , які тільки навантажують тариф на квартплату населення з утримання таких підприємств, але ніякої житлово-комунальної послуги вони не надають.
З питання проведення конкурсів на утримання та департаменти житлово-комунального господарства міської ради житловими будинками та прибудинковими територіями пропоную внести зміни до ч.1 ст. 28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» , а саме після слів «конкурс проводиться» доповнити  словами «за ініціативою органів місцевого самоврядування» тому , що в практиці  існує таке, коли при існуючому підприємстві, яке обслуговує житловий фонд приймаються від сторонніх підприємств заяви про участь у конкурсі з обслуговування та утримання житлового фонду. При існуючому порядку, необхідно проводити за такими заявами де кілька конкурсів на рік, що потребує значних витрат часу та безкорисних коштів. Існуючий порядок  породжує на корупційні дії та обурення рядових працівників  підприємств та населення.

ІV. Формування тарифів.

На підставі виконання  вказаних розділів щодо поліпшення стану житлово-комунального господарства  в Україні, з метою захисту інтересів громадян України - тільки виконавчі органи місцевих рад за зверненням виконавців/виробників повинні визначати та формувати економічно обґрунтовані витрати на надання населенню комунальних енергоносіїв та послуг, проводити регуляторну процедуру з цього питання та виносити тарифи для населення на затвердження до міської ради.

З моменту звернення підприємств до моменту прийняття рішення про затвердження тарифів необхідно строк 2 місяці, а не 30 днів (не враховано термін регуляторної процедури затвердження тарифів, який може бути більш 2 місяців), як пропонується Національною комісією регулювання електроенергетики України листом від 13.02.2007 № 788/23/17-07.

Критично можна відноситися до їх пропозиції  щодо притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що  допустили порушення при встановленні тарифів на житлово-комунальні тарифи  на житлово-комунальні послуги тому, що тарифи розробляються не однією посадовою особою, а комісією  з участю декількох осіб, сформовані тарифи проходять узгодження через  Антимонопольний комітет, в обласні структури органів влади та в інших органах, потім приймаються виконкомами місцевих рад, які є колегіальними органами.

Пропозиції щодо формування тарифів від Національної комісії регулювання електроенергетики України  від 13.02.2007 № 788/23/17-07  не можливо взяти за  основу тому, що вони написані з позиції диктату бізнесових структур в напрямку постійного збільшення рівня тарифу для населення, а не для захисту останніх.

Таким чином, породжується  тенденція  постійного зростання тарифів, що не відповідає  напрямку реформування системи житлово-комунального господарства та політики Кабінету Міністрів України щодо утримання зростання тарифів на житлово-комунальні послуги.

Також запропоновано створення  ряд організацій (наприклад: енергоаудит), що також  можна підвергнути критиці тому, що ці організації (зі штатними розкладами) будуть утримуватися за постійний рахунок державного бюджету, а користь їхньої роботи тільки при формуванні тарифів (місяць-два на протязі двох-трьох років). На сьогоднішній час, ці питання достатньо у повному обсязі вирішуються підрозділами департаментів житлово-комунального господарства при місцевих радах.

З п.30 постанови КМУ від 20.05.2009 № 529 підлягає скасуванню з навантаження тарифу: оплата службових відряджень працівників апарату департаменти виробництвом; охорона праці та техніки безпеки; підготовка (перепідготовка) кадрів, яка повинна бути врахована в п.33 цієї постанови в  12% рентабельності.

V.  Реформа у напрямку полишення надходжень від населення платежів.

Для цього необхідно державі  надати пільговикам  реальних компенсацій за утримання ними житлових приміщень. При цьому, кожний пільговик повинен надати до  Пенсійного Фонду або до департаменти соціального захисту населення технічний паспорт квартири та витяг з рішення виконкому міської ради про встановлення тарифу на будинок, де мешкає пільговик.

Потім у відповідності відсоткової пільги здійснювати пряме нарахування компенсації до пенсій. Також необхідно розробити компенсації з проїзду на комунальному електротранспорті (2 проїзди на 1 пільговика/добу), цієї галузі необхідні реальні гроші, а не постійна заборгованість. Для цього, необхідно Кабінету Міністрів України, а не місцевими органами самоврядування визначити розмір тарифу на проїзд на комунальному електротранспорті. Компенсації з загальної перевозки громадян залишити на тому рівні, яке зараз існує.

На теперішній час, підприємства, що утримують житлові фонди є з 01.01.2007 р. донорами до Державного бюджету. Таким чином, факт отримання компенсацій пільговиками не є протиріччям соціальної справедливості.